Урок 60. Особливості кличного відмінка.
10 -Б клас
26. 04.2021.
Українська мова.
Матеріал для вивчення
Кличний відмінок – одна з відмінних рис української мови, яка робить її мелодичною та співучою. Ми маємо використовувати кличний відмінок під час звертання до будь-якої особи або навіть неживої істоти. Отже, розберімося!
ерш за все, треба розуміти, що в кличному відмінку вживаються не тільки імена, прізвища та по батькові. При звертанні ви також можете вказувати на посаду, особистий статус чи наукове звання людини. Також допускається використання загальних звертань, залежно від ситуації: жінко, чоловіче, хлопче, студенте та інші.
Правила використання кличного відмінка
Всі іменники кличного відмінка незалежно від їхнього лексичного значення можуть закінчуватися всього на 5 (!) різних літер: е, є, о, у, ю. Запам’ятайте їх та умови використання!
Кличний відмінок властивий тільки іменникам, але зараз ми розберемося з їхніми особливостями в рамках використання різних закінчень. Адже закінчення кличного відмінку іменника залежить від закінчення цього ж іменника в називному відмінку.
Кличний відмінок мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині. У множині форма кличного відмінка збігається з формою називного відмінка: сестри, брати, але для деяких слів також продовжує існувати архаїчна форма із закінченням -ове: сестрове, братове (зараз переважно вживаються у поетичному та урочистому мовленні, як-от у вірші Івана Драча «Німі братове дерева»). Серед таких слів єдиним загальновживаним та нормативним є звертання «панове» (варіант кличного відмінка від «пани»). Ці форми можуть мати різне походження: або архаїчна форма називного відмінка множини іменників з давньою основою на *-? (сватове), або запозичена питома форма називного множини (панове — від пол. panowie), або утворені за аналогією до них форми (сестрове, братове).
Рідше утворюється він від іменників третьої відміни, бо це здебільшого назви предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма (переважно в поезії) із закінченням -е: вісте, змінносте, ноче, смерте. Як правило, обидва слова мають форму кличного відмінка у таких звертаннях, як друже Іване, Василю Миколайовичу, пане офіцере (але можна і пане офіцер).
I відміна
У кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення -о, -е (-є), -ю.
- Тверда група має закінчення –о: дружино, перемого, сестро;
- М’яка група має закінчення –е: воле, земле, Катре, Ілле, Насте, а після голосного та апострофа — закінчення –є: Надіє, мріє, Маріє, редакціє, сім’є;
- Мішана група має закінчення -е: теще, душе, площе;
- Деякі іменники цієї відміни з основою на м’який приголосний зі значенням пестливості мають закінчення –ю: бабусю, доню, матусю (хоча слово «мати» належить до ІІІ відміни, але «матуся» — до І відміни), Олю, Олюню, Настусю (але Насте).
II відміна
Іменники другої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень –у, –ю, –е.
- Тверда група має закінчення:
- -е для більшості безсуфіксних іменників: друже, Петре, Максиме, Києве, Львове, козаче, вовче (для цього типу відмінювання також характерне чергування г, к, х//ж, ч, ш);
- –у: (1) якщо іменник містить суфікс на -к-, зокрема –ик, –ок,-ко: батьку, синку, критику, супутнику (крім парубок – парубче), (2) якщо це власні імена іноземного походження з основою на г, ґ, к, х: Людвіґу, Фрідріху, Рюрику; а також іменники: ді?ду, та?ту, си?ну.
- іменник Олег має дві форми: Олегу, Олеже. Перший варіант є пізнішим, утвореним за аналогією до сину, батьку, діду, другий давнішого походження і пов’язаний з чергуванням приголосних внаслідок першої палаталізації.
- М’яка група має закінчення:
- –ю для більшості іменників:Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, краю, розмаю, ясеню, знавцю, царю, кобзарю;
- -е для деяких іменників, що закінчуються на -ець (з характерним чергуванням): женче (від жнець), кравче (від кравець), шевче (від швець), хлопче, молодче (але бійцю, борцю, знавцю, добровольцю, а також як прізвища — Жнецю, Кравцю, Швецю). Ця особливість пов’язана з наслідками третьої палаталізації, походженням цього м’якого суфікса від ранішого твердого;
- іменник Ігор, хоч і належить до м’якої групи ІІ відміни, але нормативно за правилами правопису має форму Ігоре, хоча в мовознавчій літературі зустрічається також Ігорю.
- для іменників середнього роду на -е кличний відмінок тотожний називному.
- Мішана група має закінчення:
- -е (для власних назв з основою на шиплячий та загальних з основою на -ж, -р): пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Дороше, Довбуше;
- -у (для деяких іменників мішаної групи з основою на шиплячий, крім -ж, -р): слухачу, керманичу, викладачу, читачу, товаришу.
III відміна
Іменники цієї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчення
- –е: вісте, любове, ноче, радосте, смерте;
- -и: мати.
IV відміна
Кличний відмінок однини збігається з називним та знахідним відмінками. Іменники четвертої відміни мають закінчення
- –я (після шиплячого — –а): галченя, гуся, дитя, ім’я, козеня, плем’я; коліща, курча, лоша.
Звертання з двох слів
Якщо звертання складається:
- з імені та по батькові — обидва слова вживаються у кличному відмінку: Олександре Петровичу, Оксано Петрівно.
- з іменника та імені — обидва слова мають форму кличного відмінка: друже Іване.
- з іменника та прізвища — прізвище завжди має форму називного відмінка: пане Ковальчук.
- прикметники та займенники у складі звертання мають форму називного відмінка: шановний пане, моя зіронько.
Домашнє завдання.
Вивчити правила с. 175-176. «Культура слова» (усно, с. 177), вправа 7 стор. 178 (письмово). За поданим вище матеріалом скласти 3 тести.