Урок 115. Дієслово як частина мови. Форми дієслова. Зміни звуків в особових формах дієслова. Безособові дієслова
10-А клас
Українська мова.
27. 04. 202
Матеріал для вивчення
1. Вивчити наданий нижче матеріал.
Дієсловом називається частина мови, яка означає дію або стан предмета і відповідає на питання що робить (робив, зробив, робитиме, зробить, робив би, зробив би і под.) предмет? що з ним робиться (робилося, зробилося, робитиметься, зробиться, робилося б, зробилося б і под.)? Наприклад: працює, біг, прийшов, казатиму, прочитає, співав би, морозить, нудило та ін.
Морфологічними ознаками дієслова є: вид (доконаний чи недоконаний), перехідність або неперехідність; воно змінюється за способами, часами, числами, а також особами (у теперішньому й майбутньому часах та наказовому способі) і родами (у минулому часі та умовному способі).
У реченні дієслово найчастіше виконує функції присудка або частини складеного присудка. Наприклад: Сонце вже сховалося за вільшечки, пустило крізь листя тоненькі рожеві стріли (Г. Тютюнник); Ніч здавалась днем (Ліна Костенко) (З посібника).
2. Переглянути відео, виписати усі форми дієслова, ілюструючи прикладами.
3. Вивчити чергування.
Домашнє завдання.Написати конспект за поданим матеріалом, вичити. Підручник: вправа 500 (письмово), вивчити правила с. 176-177.
Три наріччя української мови виділялися не завжди. За давньоруської доби на території сучасної України населення утворювало дві етнічно-мовні групи — північно-східну і південно-західну — і відповідно виділялися північно-східне і південно-західне наріччя. У протиставленні давніх північно-східного і південно-західного наріч, очевидно, до певної міри відображається ще племінний поділ південної частини східних слов’ян. Давні східнослов’янські племена або союзи племен відрізнялися певними мовними рисами, що кожне плем’я (союз племен) мало свій говір як особливу мовну систему. На думку М. Ф. Наконечного, є підстави давні північно-східні говори співвідносити з полянами, деревлянами, сіверянами і північними волинянами, південно-західні — з південними волинянами, уличами, тиверцями і білими хорватами. На думку О. О. Шахматова, прямих нащадків полян, деревлян і сіверян можна визнати в населенні північної Київщини і Волині, південних районів Чернігівщини і північних Полтавщини. К. П. Михальчук уважав, що давні північно-східні говори співвідносяться з полянами і деревлянами; сіверяни і дреговичі, на його думку, належали до перехідного типу між північноруськими і південноруськими племенами. З південно-західною групою співвідносяться дуліби (на Волині) і хорвати (в Галичині). Уличі і тиверці (на Поділлі) були перехідною ланкою між північно-східною і південно-західною групами Давнім північно-східним говорам відповідає сучасне північне наріччя української мови, прямим відповідником давнього південно-західного наріччя є сучасні південно-західні говори. На таку співвідносність між давніми і сучасними наріччями вказують архаїчні, співвідносні з давньоруською добою фонетичні риси. Південно-східне наріччя виникло порівняно пізно внаслідок складного історичного процесу взаємодії первісних північно-східного і південно-західного наріч. Усі північні і більшість південно-західних говорів є старожитніми. Північне і південно-західне наріччя характеризуються діалектною розчленованістю, що зумовлена різними чинниками: відбиттям певною мірою мови давніх племен, стабільністю меж колишніх феодальних і державно-адміністративних утворень, поміркованою інтенсивністю міграції населення. Південно-східне і південно-західне наріччя співвідносні в плані взаємодії з новою літературною мовою в процесі її становлення: південно-східне наріччя лягло в основу нової загальноукраїнської літературної мови, південно-західні говори були основою західноукраїнського різновиду літературної мови, що існував у XIX і на початку XX ст