(Виступ учасника І етапу Конкурсу ораторського мистецтва
учениці 10-А класу Хорошман Марії)
Спинись, хвилино!
Ти прекрасна,
ти сяєш барвами квіток!
Спинись хоча би на годину,
спинись на відстань до зірок!
Людина тільки тоді оцінить справжню цінність втраченого, коли повернути його вже неможливо. Час минає, летить секунда за секундою, ми перегортаємо сторінки свого життя. Так часто заздримо минулому, думками линемо в майбутнє. Спинись! Поглянь навколо! Ти скажеш: наш час складний. О ні! Немає миті більш прекрасної, ніж та, коли життя бурлить в тобі. Цей день не повернути більше, його не зміниш, заново не проживеш.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі…
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі…
21 століття щойно взяло свій старт, та початок нового віку став переломним для нас. Відгомоніла Помаранчева революція, а Революція гідності нагадала всім: ми – українці! Ми народ, який має родючі землі і невичерпні багатства. Наша мова солов’їна чарує увесь світ. А пісні?! Сам Бог наділив Україну піснею. Лине світом наша пісня, і не знає вона ні заборон, ні меж, ні кордонів, чарує, розчулює та підіймає народ на боротьбу.
Та все ж найбільше багатство України – це саме ми. Це ти і я. Це ніжна посмішка дитини і солона сльоза на твоїй щоці, це мудре слово вчителя і вперше вимовлене: «Мамо». Це ми, український народ! Народ, який, незважаючи на свою багатостраждальну історію, так і не став перед ворогом на коліна, не схилив голови.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Ми маємо вірити в себе. Українці почали впевнено будувати нову державу, де кожен українець зможе знайти захист і одержати право на свободу, розвиток своїх талантів, на щасливе життя.
А чи не щастя жити просто так,
А чи не щастя бути поруч з вами.
Моє життя, моя мета проста –
Щоб дійсність поєдналася з думками.
Життя кожної людини безцінне вже само по собі. Тому воно унікальне й неповторне, радісне й сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин. Бо й справді, кожне життя дається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки-пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері-землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим. То ж кожен день твого життя хай наповнюється щастям. Бо немає щастя більшого, ніж життя.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.
Стежина життя… Це по ній кожен має пройти гідно. Але якою вона буде, залежить тільки від тебе.
2016 рік