Кохання і творчість («Один вечір»)

Пріоритет національно-патріотичних мотивів у творчості Є. Маланюка не підлягає сумніву. Своїм поетичним словом поет послідовно утверджував ідею української державності, закликав однодумців до боротьби. Однак не менш цікаві грані своєї особистості Є. Маланюк розкрив в інтимній ліриці. Пристрасне почуття, ніжність, драматизм кохання — усе це втілилось у поезії «Один вечір» із промовистою присвятою — «Єдиній».

Поезія Є. Маланюка «Один вечір» складається з трьох частин, кожна з яких має свій ритмічний малюнок. У першій частині урочистий ритм допомагає передати піднесення й емоційне напруження ліричного героя. «Єдина» і ліричний герой майже позбавлені конкретних індивідуальних рис. Читачі сприймають «єдину» як горду, сильну, загадкову, майже «фатальну жінку». Поет досягає такого ефекту, залучаючи для її характеристики образи світової культури: «Хто Ви: Борджія чи Клеопатра, / Жанно Д’Арк українських степів?». І почуття ліричного героя змальовуються в узагальнених образах.

У другій частині змінюються ритмічна організація й загальна тональність вірша. І картина, якою відкривається друга частина, приземлена, сумна й тужна («Навколо все чуже. Чуже до божевілля. / Цей дощаний театр, злинялі лаштунки…»). Такою постає реальність, у якій, здавалося б, немає місця піднесеним почуттям. Але, з іншого боку, створені поетом образи здатні викликати безліч літературних асоціацій. Наприклад, нагадати відому цитату з п’єси В. Шекспіра:

Так, світ — театр,

Де всі чоловіки й жінки — актори.

Натяк на твори В. Шекспіра міститься і в останньому рядку цієї частини, коли виникає образ «лілеї білої на зламанім стеблі». Добрий знавець західноєвропейської поезії, Є. Маланюк високо цінував творчість французьких поетів Ш. Бодлера, А. Рембо. Саме у їхніх віршах Офелія, персонаж шекспірівської трагедії «Гамлет», порівнюється з лілеєю, символом чистоти, ніжності, вразливості. Можливо, порівняння «єдиної» з білою лілеєю — це поетичне пророцтво ліричного героя про невідворотну втрату коханої. Адже у реальності Наталя Лівицька запропонувала поетові лише дружбу, а своє подружнє життя пов’язала з художником Петром Холодним.

У третій, завершальній частині «Одного вечора» посилюється мотив вічного кохання. Вірш знову набуває урочистості, кожен рядок ніби злітає вгору («Рокотало в антрактах із салі…»). У цьому «злеті» й відбувається диво: ліричний герой перетворюється на поета, котрий здатен увічнити своє кохання: «І в П’єро запалав поет».

Читацький практикум

Прочитайте поезію. Виконайте завдання.

Один вечір

Єдиній

1

Скільки ніжности в Ваших долонях,

Скільки зоряних в зорі казок…

Знов палаю в солодкім полоні,

Знов Сахара, жага і пісок.

Хто Ви: Борджія чи Клеопатра,

Жанно Д’Арк українських степів?

В Вашім серці — незгаслая ватра,

В Вашім погляді — зоряний спів.

2

Навколо все чуже. Чуже до божевілля.

Цей дощаний театр, злинялі лаштунки…

Впиваю запах Ваш і п’ю солодкий біль я.

Вдивляюсь в профіль Ваш укохано-тонкий.

Стискають серце знов долоні льодовиті,

І ясно мені все: в оцім людськім кублі

Знайшов я Вас, знайшов, єдиная на світі —

Лілеє білая на зламанім стеблі.

3

Рокотало в антрактах із салі,

Ми сиділи в кутку куліс.

Було ясно: давно у Версалі

Цей вечір вже був колись.

Пам’ятаєте? Клавікорди

Мелодійно вели менует,

Засвітився Ваш профіль гордий,

І в П’єро запалав поет.

Завдання: написати конспект та аналіз поезії.