01. 12. 2020

 Матеріали до уроку

1. Переглянути відео.  
2. Прочитати поезіюІ. Франка “Каменярі”.

   Каменярі

   Франко Іван

   НЯ бачив дивний сон.
   Немов передо мною
   Безмiрна, та пуста, i дика площина
   I я, прикований ланцем залiзним, стою
   Пiд височенною гранiтною скалою,
   А далi тисячi таких самих, як я.У кожного чоло життя i жаль порили,
   I в оцi кожного горить любовi жар,
   I руки в кожного ланцi, мов гадь, обвили,
   I плечi кожного додолу ся схилили,
   Бо давить всiх один страшний якийсь тягар.

   У кожного в руках тяжкий залiзний молот,
   I голос сильний нам згори, як грiм, гримить:
   “Лупайте сю скалу! Нехай нi жар, нi холод
   Не спинить вас!
   Зносiть i труд, i спрагу, й голод,
   Бо вам призначено скалу сесю розбить”.

   I всi ми, як один, пiдняли вгору руки,
   I тисяч молотiв о камiнь загуло,
   I в тисячнi боки розприскалися штуки
   Та вiдривки скали; ми з силою розпуки
   Раз по раз гримали о кам’яне чоло.

   Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
   Так нашi молоти гримiли раз у раз;
   I п’ядь за п’ядею ми мiсця здобували;
   Хоч не одного там калiчили тi скали,
   Ми далi йшли, нiщо не спинювало нас.

   I кожний з нас те знав, що слави нам не буде,
   Нi пам’ятi в людей за сей кривавий труд,
   Що аж тодi пiдуть по сiй дорозi люди,
   Як ми проб’єм її та вирiвняєм всюди,
   Як нашi костi тут пiд нею зогниють.

   Та слави людської зовсiм ми не бажали,
   Бо не герої ми i не богатирi.
   Нi, ми невольники, хоч добровiльно взяли
   На себе пута. Ми рабами волi стали:
   На шляху поступу ми лиш каменярi.

   I всi ми вiрили, що своїми руками
   Розiб’ємо скалу, роздробимо гранiт,
   Що кров’ю власною i власними кiстками
   Твердий змуруємо гостинець i за нами
   Прийде нове життя, добро нове у свiт.

   I знали ми, що там далеко десь у свiтi,
   Який ми кинули для працi, поту й пут,
   За нами сльози ллють мами, жiнки i дiти,
   Що други й недруги, гнiвнiї та сердитi,
   I нас, i намiр наш, i дiло те кленуть.

   Ми знали се, i в нас не раз душа болiла,
   I серце рвалося, i груди жаль стискав;
   Та сльози, анi жаль, нi бiль пекучий тiла,
   Анi прокляття нас не вiдтягли вiд дiла,
   I молота нiхто iз рук не випускав.

   Отак ми всi йдемо, в одну громаду скутi
   Святою думкою, а молоти в руках.
   Нехай проклятi ми i свiтом позабутi!
   Ми ломимо скалу, рiвняєм правдi путi,
   I щастя всiх прийде по наших аж кiстках.

3. Записати в зошит аналіз поезії.  
   Аналіз вірша КАМЕНЯРІ

   Вірш «Каменярі» Іван Якович Франко помістив у збірку з промовистою назвою «Думи пролетарія». Усе життя поет відчував свою близькість до народу, закликав знедолених, пригнічених рабським становищем людей боротися зі свавіллям і неправдою. Вірш «Каменярі» наповнений символічними образами, серед яких — височенна гранітна скала, символ неправди і неволі. До цієї скали приковані залізними ланцюгами тисячі борців. На їхні плечі давить «один страшний якийсь тягар», але в руках у кожного «тяжкий залізний молот», яким борці мусять будь-що розбити скалу, звільнитися від пут, що гадюччям обвили руки. Жага свободи стане витоком надлюдської сили і допоможе борцям розбити цю зловісну скалу, щоб звільнити себе і свій народ від залізних ланцюгів неволі. У цій нерівній боротьбі гинули борці, уламки скали калічили тіла, але ніщо не могло спинити їхнього бажання звільнитися. Вони знали, що, можливо, їхні імена забудуться, та дорогою, яку прокладуть каменярі, інші люди підуть у нове життя.Каменярі взяли на себе величезний тягар, який зробив їх невільниками власного вибору, віри у те, що їхня справа не буде марною. Вони сильні духом, і ніщо вже не може зупинити поступу вперед. Іван Франко відчував себе одним із тих каменярів. Він пішов на сильний голос, що «згори, як грім, гримить». Поет не розкриває перед читачем природу цього голосу. Це може бути голос Бога, чи голос людської совісті, чи голос правди. Йому не можна опиратися, не можна випускати із рук молота, не можна ухилятися від важкої роботи. Ніщо вже не має влади над борцями. Заради цієї роботи вони покинули свої родини і не зважають на прокльони друзів і недругів. Якось відомий український поет Євген Маланюк сказав: «Як в нації вождів нема, тоді вожді її поети». Наші митці вели народ за собою, показували йому шлях до кращого життя. Але вони ніколи не ставили себе над народом. Іван Франко теж бачив себе лише одним із багатьох каменярів, які «в одну громаду скуті Святою думкою» важкими молотами розбивають скалу, щоб «кров’ю власною і власними кістками» змурувати дорогу для нового життя, для правди і щастя. Не для власної втіхи, не заради майбутньої слави творив геніальний поет. Його зболена душа шукала того слова, яке допоможе народові прокинутися від напівсну, допоможе зрозуміти, що без боротьби і самопожертви марно чекати кращої долі. І. Я. Франко — геніальний український поет, який оспівував людину, її силу. Вірш «Каменярі» часто називають поемою. І це не випадково. Твір дійсно виходить за межі вірша не стільки своїм обсягом, скільки значущістю поставлених проблем. Змальовуючи збірний образ закованих каменярів, їх невимовно тяжке становище, автор указує й нате, що дає змогу знести цей «страшний тягар». Це «любові жар», що пломеніє в очах кожного. Каменярі — могутня, нездоланна сила, яка може подолати будь-які перешкоди. Чим більше Франко показує, за яку важку і небезпечну для їх життя працю взялися каменярі, тим глибше переконання читача, що витримка і сила духу трударів від цього тільки зростає, і вони розіб’ють скелю перешкод і прокладуть шлях до щастя. І хоч із скромності робітники кажуть, що вони «не герої… і не богатирі», але читач належно їх оцінює: це мужні люди, легендарні богатирі-велетні, ковалі волі й щастя. Автор не подає розв’язки, щоб ми могли самі домислити її. Але можливий ще й інший варіант. Розв’язка вірша — у майбутньому, в тому, що збудує суспільство для нащадків.

   Домашє завдання.

   Вивчити записаний конспект.