15 травня – 165 років від дня народження Андрія Яковича Чайковського (1857-1935). Український письменник – реаліст, юрист за фахом, громадський діяч, працівник «Просвіти».
Андрій Чайковський увійшов в українську літературу наприкінці XIX століття і працював на її ниві чотири десятиріччя. Його численні оповідання й повісті були високо оцінені Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським, Осипом Маковеєм. Він збагатив українську літературу творами, в яких реалістично показав галицьку дійсність, створив картини побуту різних верств населення краю.
До кращого його доробку належать повісті: «За сестрою» (1907), «Віддячився» (1913), «Козацька помста» (1919), «На уходах» (1921), «Олексій Корнієнко» (утрьох частинах) (1926-1929), «Полковник Михайло Кричевський» (1935), «Перед зривом» (1937) та ін. У цих творах Чайковський ідеалізував Запоріжжя і звинувачував Москву за кривди, завдані Україні. Найбільшим твором письменника, саме тим, який автор вважав найголовнішим, є роман “Сагайдачний”.
«Історична проза А. Чайковського будила (й будитиме далі!) любов до книжки, до історії свого народу та його козацької слави, до завзяття і відваги, побратимства, безоглядної самопожертви, але самопожертви розумної, виваженої любов’ю до своєї землі й народу» – написав В. Яременко, український філолог.