Олесь Гончар − український письменник, чиє дитинство та юність минули на Полтавщині. Його твори перекладено на 67 мов. Однак, жив митець під постійним наглядом спецслужб та радянської цензури. До 103-ї річниці з народження письменника Суспільне розкаже про факти із його життя.
Олександр Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 року у селі Ломівка на Дніпропетровщині. У трирічному віці, після смерті матері, хлопця забрали дідусь та бабуся у село Сухе Полтавської області.
Йому виписали нове свідоцтво про народження, де зазначалося, що він народився у Сухому. Відтоді і сам Олесь у своїх автобіографіях та анкетах вказував це село місцем свого народження. Тому й досі у деяких довідниках пишуть, що Гончар народився саме на Полтавщині. До речі, Олесем, а не Олександром, він був записаний і в школу, бо у класі вже був один Сашко.
На Полтавщині Олесь Гончар закінчив семирічну школу та працював у районній газеті. Саме з редакції його направили до технікуму журналістики у Харкові. А 1938 Гончар став студентом філологічного факультету Харківського університету. На першому курсі написав оповідання “Черешні цвітуть”, а 1941 року за оповідання “Орля” отримав свою першу премію.
У складі студентського батальйону 1941 Олесь Гончар пішов добровольцем на фронт Другої світової війни, був у полоні. Життя свого батальйону письменник описав у романі “Людина і зброя”. Демобілізувався з армії у грудні 1945.
За три роки після війни Олесь Гончар написав роман “Прапороносці”. У творі показав шлях, який проходили українські офіцери й солдати 1944–1945 через Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.
Протягом 1949–1960 Гончар видав низку творів на воєнну тематику: “Земля гуде”, “Партизанська іскра”, “Людина і зброя”. У повісті “Земля гуде” зобразив діяльність молодіжної підпільної організації “Нескорена полтавчанка”, яку очолювала полтавка Ляля Убийвовк.
1964 року за роман “Тронка” письменника нагороджують ленінською премією. А 1968 виходить друком “Собор”, над яким Гончар працював чотири роки. За цей твір письменника звинувачували у підриві державного устрою та очорненні тодішньої влади. Роман заборонили видавати майже на 20 років. Від ув’язнення Олеся Гончара врятувало його відоме ім’я та підтримка нечисленних колег.
Помер Олесь Гончар 14 липня 1995 року. У селі Сухе Кобеляцького району працює музей-садиба, присвячений письменнику.
Твори Гончара перекладали 67 мовами, а Біографічний центр у Кембриджі визнав письменника “Всесвітнім інтелектуалом 1992–1993 років”. 2016 Український інститут національної пам’яті вніс Гончара у перелік проєкту “Незламні”. Це 15 видатних людей, які пережили 1932–1933, – ті, кого не зламав Голодомор.