Пономарьов Степан Іванович (15 серпня 1828 — 31 жовтня 1913) — український і російський філолог і бібліограф. Закінчив Київський університет (1852). Поєднував педагогічну і науково-бібліографічну діяльність. Працював у Полтаві, з 1872 — в Конотопі. Друкуватися почав 1850. Співробітничав у журналах «Отечественные записки», «Киевская Старина», газеті «Киевлянин» та інших виданнях. Редактор першого повного зібрання творів М. О. Некрасова (1879); започаткував літературні календарі у виданнях О. С. Суворіна; автор або співавтор (разом з Я. К. Гротом, M. М. Лісовським, В. І. Межовим та іншими) бібліографічних покажчиків праць українських і російських вчених і письменників; укладач краєзнавчих покажчиків, у тому числі про Київ і Дніпро (в зб.: «Киев в русской поэзии». К., 1878), а також біобібліографічного словника українських письменників — уродженців Київської, Полтавської, Чернігівської, Подільської та Волинської губерній (видано: «Земляки. Достопамятные уроженцы Черниговской земли», Чернигив, 1898). Автор праць «M. О. Максимович». СПБ, 1872; «Вісім листів Шевченка до різних осіб» («Киевская старина», 1883); розвідок про Л. І. Боровиковського, про зв’язки М. В. Гоголя з Україною та інше. Склав словник псевдонімів.