Урок 130. Історичне оповідання Ісмаїла Гаспринського «Арслан киз» («Дівчина-левиця») як прояв культурної емансипації кримськотатарського народу.
10-В клас
20. 05.2020.
Українська література.
Завдання на період карантину .
Матеріал для вивчення
В основі оповідання, знайомство з яким ми сьогодні почнемо, один з епізодів Уйгурсько-Дунганського повстання 1864-1877 років.
Джунгарія і Східний Туркестан у 50-х роках XVIII століття були завойовані маньчжурською династією Цин, яка правила в Китаї, і включені до складу Циньської імперії під назвою Синьцзян („Новий кордон”)
Корінне населення Джунгарії та Східного Туркестану — уйгури, дунгани та інші народності повстали проти панування маньчжурських та китайських феодалів. це повстання почалося 7 червня 1864 року з озброєного виступу дунганів у місті Куча. Влітку-восени 1864 року такі ж самі стихійні повстання уйгурів і дунган відбулися у Хотані, Кашгарі та інших містах Синьцзяна. Основною рушійною силою повстань були селяни і міська біднота, але керівництво захопили представники мусульманського духівництва та феодальної знаті. Результатом повстання пригнічених народів стало створення чотирьох ханств: трьох уйгурських та одного дунганського. У травні 1867 року був створений Таранчинський султанат. До літа 1867 року Нкуб-бек родом з Коканда, правитель Кашгарського ханства об’єднав уйгурські ханства в єдину державу Йеттишар, до якого пізніше прієдналося також Дунгарське ханство. Якуб-бек конфіскував землі маньчьжуро-китайських феодалів і навіть полегшив податковий тягар для населення.
Про ці події в оповіданні Ісмаїла Гаспринського „Арслан киз” розповідається так: „Східний Туркестан розділився на дві частини, на так звані Старе Місто й Нове місто. У Старому Місті мешкає мусульманське населення, а в Новому — китайські солдати й чиновники. Частина населення Нового Міста — дунганці, родом і мовою китайці, що прийняли іслам. Дуганці, оголосивши революцію у внутрішніх землях Китаю, наробивши там переполоху, підняли бунт і в Кашгарі та Кульджі, прагнучи звільнитися від китайської тиранії. У той час як повсталі мусульмани, подолавши на значному обширі китайських вояків, узяли владу до своїх рук, китайці довкола Учтурфана зосередили чималі сили й оточили місто. А в Кашгарі навпаки — мусульмани блокували китайців, що перебували в Новому Місті. Китайці не зважувались лишати Нове Місто, аби знову ширити й утверджувати свою владу над мусульманським населенням. Проте й мусульмани не були спроможні взяти фортецю й остаточно прогнати ворога. Отак і жили, стежачи одне за одним й остерігаючись одне одного. Мусульман спиняли китайські гармати. Та ще більшою мірою хитрі базікання китайських проводирів. Ті лякали населення, мовляв з Китаю от-от надійде велике військо, та обіцяли всім, хто прихилиться до них, усілякі благоденства й привілеї, до того ж за допомогою грошей і щедрих дарунків переманювали на свій бік вчених та військових старшин Старого Міста. Відтак мешканці Кашгару розділилися на дві партії — одна вважала за ліпше дружити з китайським військом і зносити його владу, друга заохочувала до взяття фортеці й вигнання китайців. На чолі першої партії були міський старшина Таштімур-бек та головний суддя, у другій всім заправляли інші судді, керівники медресе та ще деякі поважні особи. Позаяк основна влада в місті, а також військо і зброя були в руках Таштімур-бека, перша партія мала більшу силу й бездіяльно марнувала час.
Уже давно не було війни, та місто щодня, щогодини перебувало під страхом. Брами зачинені, на укріпленнях — повсякчас вартові. Для прибульців та від’їжджаючих лиш двічі на день відчинялись ворота. Мусульмани, що перебували в Новому місті, боялися китайців. Китайці ж боялися мешканців Старого Міста.
Про причини повстання автор розповідає так: „За кількасот літ китайської тиранії позбавлені права голосу мусульмани дійшли мало не до стану худоби. Хабарництво й цинічна безкарність обраних мусульманами чиновників довели населення до відчаю. Нещасні люди були переконані, що вже ніколи не скинуть китайської тиранії, як і зажерливості мусульманських можновладців, боялися підняти очі, аби глянути на світ. Вони тільки й думали щодня, як заробити собі на кусень хліба”.
Читати оповідання: Ісмаїл Гаспринський «Арслан киз» («Дівчина-левиця»)
Домашнє завдання.
Читати підручник стор. 232 -234.